Коли все має значення

Роман Ващук — колишній канадський дипломат, а з 2022 року бізнес-омбудсмен в Україні. Він бачить, що за останні десять років в Україні рівень дрібної корупції зменшився. Але донині залишається проблема ручного управління в фіскальних структурах. Країна, яка рухається до Євросоюзу, має відійти від традиції персоналізованого підходу до влади з ручним управлінням державними коштами. Також він вважає, що треба надати держслужбовцям більше волі та простору для ухвалень ними необхідних рішень для відновлення країни. Адже українські чиновники постійно думають про те, щоб їхній підпис не став у майбутньому приводом для кримінальних справ проти них. Пригадуючи власний досвід роботи у різних посольствах та державних установах Канади, Ващук боявся насамперед помилки, яка могла б стати руйнівною для його проєктів. Але щоб прийшли і просто посадили його до в’язниці за його рішення, то ні він, ні будь-який інший канадський держслужбовець про це не думав. Однак українські держслужбовці думають про це постійно.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Романом Ващуком про бізнес в Україні під час війни, необхідність заплатити українцям за відмову від тіньових схем, економічне бронювання, можливості збільшення Канадою підтримки України, українську діаспору в Канаді та нормальність країни під час повномасштабного вторгнення.

В український прокат виходить документальний фільм «Мирні люди». Його режисерка Оксана Карпович особисто прослухала понад 30 годин перехоплень приватних телефонних розмов солдат РФ із їхніми родичами. Ці аудіо не є засекреченими, вони викладалися протягом першого року повномасштабного вторгнення на офіційних сторінках українських спецслужб. Розмови російських солдат проходять на тлі кадрів з деокупованих територій Київщини, Харківщини, Миколаївщини та Донеччини. Понівечених тіл у фільмі немає, самих росіян показують лише в кінці фільму. За словами Карпович, ідеєю «Мирних людей» було відтворити стан когнітивного дисонансу. «Ми зробили певну послугу росіянам, створивши цей фільм. Ми створили їхній чесний портрет, який вони б не наважилися про себе зробити», — каже режисерка.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Оксаною Карпович про багатогодинні розмови російських солдат та що особисто її в них вразило, що не потрапило в фільм, як тема мародерства може стати окремою стрічкою та що режисерці допомогло справитися із власними емоціями від побаченого та почутого.

Тимофій Брік — український соціолог, ректор університету Київська школа економіки. Він впевнений, що українське суспільство не є таким вже і розколотим, як про це пишуть медіа. Пам’ять про Помаранчеву революцію та мапи, на яких країну ділили на частини через голосування за різних кандидатів в президенти, багатьох робить упередженими. Часто люди воліють бачити розколи в усьому. Брік наводить приклад із питанням щодо вступу в НАТО. Історично частина українців була за приєднання до Альянсу, інша — проти. Але через зміну контексту, початок великої війни більшість українців зараз вже підтримує вступ до НАТО. «Бачити ці розколи? Вчора були, а сьогодні їх немає. Те, що громадська думка різноманітна, то це ознака різноманітності нашого суспільства. Але це не є розколом», —.говорить соціолог.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Тимофієм Бріком про ризики для українського суспільства та що може зменшити ймовірність конфліктів всередині нього, чому він не очікує соціального вибуху після прийняття закону про заборону релігійних організацій, керівний центр яких знаходиться у державі-агресорі, та його скепсис щодо громадської думки.

Президент Південної Кореї Юн Сок Йоль запропонував створити консультативну групу з Північною Кореєю, щоб знайти шляхи зниження напруги між країнами та відновлення економічної співпраці. З боку КНДР очікують лише одного — почати ядерне роззброєння.

Наразі відносини між державами загострилися як ніколи. На початку 2024 року лідер КНДР Кім Чен Ин назвав Південну Корею «головним ворогом», заявив, що об’єднання в єдину Корею неможливо і розірвав угоди про економічне співробітництво з нею. КНДР постійно запускає кулі із сміттям на територію Республіки Корея, обстрілює прикордоння сусідньої держави та відправляє супутники-шпигуни. Водночас  Північна Корея продовжує розвивати свою ядерну програму та збройний потенціал, заради чого вона укріплює стосунки, зокрема, із Росією. Москва отримує зброю від Пхеньяна, зокрема, і балістичні ракети, якими завдає ударів по Україні. Щодо Північної Кореї, то експерти кажуть про отримання від Москви різних військових технологій. Але не тільки це. Росія відправила першу партію свійських тварин — майже 500 кіз — до КНДР через брак продовольства в Північній Кореї.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із юристом-аналітиком із Сеула Ітаном Хі-Сок Шіном про ослаблення зв’язку між Південною та Північною Кореєю, що саме забезпечило існування КНДР та роботу ГУЛАГів на її території, дружбу КНДР із Росією та як зараз ставляться корейці до японців, які колонізували Корею протягом 35 років.

South Korean President Yoon Suk Yeol has proposed creating a consultative group with North Korea to find ways to reduce tensions between the countries and restore economic cooperation. From the DPRK side, they expect only one thing - to start nuclear disarmament.

Currently, relations between the states have become as tense as ever. At the beginning of 2024, North Korean leader Kim Jong Un called South Korea "the main enemy," stated that unification into a single Korea is impossible and terminated economic cooperation agreements with it. The DPRK constantly launches garbage balloons into the territory of the Republic of Korea, shells the border of the neighboring state, and sends spy satellites. At the same time, North Korea continues to develop its nuclear program and military potential, for which it strengthens relations, in particular, with Russia. Moscow receives weapons from Pyongyang, including ballistic missiles, which it uses to strike Ukraine. As for North Korea, experts say about receiving various military technologies from Moscow. But that's not all. Russia sent the first batch of domestic animals - almost 500 goats - to the DPRK due to the lack of food in North Korea.

Journalist Nataliya Gumenyuk talks to Seoul-based legal analyst Ethan Hee-Seok Shin about the weakening of ties between South Korea and North Korea, what exactly ensured the existence of the DPRK and the operation of the Gulag on its territory, the friendship of the DPRK with Russia, and how Koreans now feel about the Japanese who colonized Korea for 35 years.

Максим Єлігулашвілі — фасилітатор діалогів, експерт Інституту миру і порозуміння та член правозахисної коаліції «Україна. П’ята ранку». Він модерував публічні дискусії, які проводила «Лабораторія журналістики суспільного значення» в різних регіонах України цього літа. Зокрема, жителі Авдіївки говорили про те, з чим вони можуть ідентифікувати  себе після знищення та окупації міста та на чому починати його відновлення. Мешканці Ягідного на Чернігівщині говорили про пам’ять про воєнний злочин росіян в їхньому селі, дикість «туристичного маршруту» в Ягідному та обов’язкове називання імен всіх свідків тих подій як вид меморіалізації. На півдні країни під час таун холів точилися дискусії щодо пасток сприйняття колабораціонізму, кого треба обов’язково карати за співпрацю із країною-агресоркою та як краще взаємодіяти прокуратурі та поліції із вцілілими після воєнних злочинів та їхніми родичами. Після деяких дискусій пристрій Максима Єлігулашвілі, який відслідковує фізичні показники його тіла, показував цифри ніби він тільки що пробіг 15 кілометрів.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Єлігулашвілі про символи та об’єкти, на яких можна відновлювати знищені міста та села, пошуки малих знаків пам’яті про воєнний злочин у підвалі школи в Ягідному, пастку закапсулюватися в своєму болю, чи треба судити за продаж помідорів на ринку росіянам та золоті кеди як спосіб зберегти власну вітальність.  

Колумбійська журналістка Каталіна Гомес постійно проживає в Тегерані з 2007 року. В Іран вона потрапила через свою одержимість Близькім Сходом. Її спеціалізація – репортажі з військових конфліктів в цьому регіоні. Вона писала статті про війну в Сирії та секторі Газа, війну проти ІДІЛу в Іраку та криваву битву за Мосул. Також Гомес висвітлювала кілька президентських виборів в Ірані та масові протести під час Зеленої революції в Ірані у 2009 році. Коли Росія розпочала війну в Україні в 2014 році, Каталіна не приїхала сюди. Вона не знала регіон і тоді писала виключно про Сирію та Ірак. Але після повномасштабного вторгнення вона регулярно їздить на передову для репортажів та навіть частково проживає в Києві. Свій перший місяць постійного проживання в українській столиці в травні 2023 року вона порівнює із «Зоряними війнами». Тоді Росія практично щоночі запускала ракети по Києву, щоб виявити системи ППО і знищити їх.  В червні 2023 року журналістка вижила під час російського ракетного удару по піцерії «RIA» в Краматорську. Її подруга, українська письменниця Вікторія Амеліна, яка сиділа з Каталіною за одним столиком, загинула.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Каталіною Гомес про те, як вона повернулася до роботи після загибелі Вікторії Амеліної, навіщо колумбійці приїздять воювати в Україну, чого чекати українцям від нового президента Ірану та чому Габрієль Гарсіа Маркеса залишається видатним журналістом для Латинської Америки.

Colombian journalist Catalina Gómez has been living in Tehran since 2007. She ended up in Iran due to her obsession with the Middle East. Her specialty is reporting on military conflicts in the region. She has written articles about the war in Syria and the Gaza Strip, the fight against ISIS in Iraq, and the bloody battle for Mosul. Gómez has also covered several presidential elections in Iran and the mass protests during the Green Revolution in Iran in 2009. When Russia started the war in Ukraine in 2014, Catalina did not come here. She was unfamiliar with the region and was exclusively reporting on Syria and Iraq at the time. However, after the full-scale invasion, she regularly travels to the frontlines for reports and even partially resides in Kyiv. She compares her first month of living in the Ukrainian capital in May 2023 to "Star Wars." During that time, Russia launched missiles at Kyiv almost every night to detect and destroy air defense systems. In June 2023, the journalist survived a Russian missile strike on the "RIA" pizzeria in Kramatorsk. Her friend, Ukrainian writer Victoria Amelina, who was sitting at the same table with Catalina, was killed.

Journalist Natalia Gumenyuk talks with Catalina Gómez about how she returned to work after the death of Victoria Amelina, why Colombians come to fight in Ukraine, what Ukrainians can expect from the new president of Iran, and why Gabriel Garcia Marquez remains a prominent journalist for Latin America.

В Україні мобілізація вважається необхідною, але несправедливою.  Такими є дані дослідження, яке проводилося у березні-квітні 2024 року під керівництвом Лабораторії журналістики суспільного інтересу у співпраці з Харківським інститутом соціологічних досліджень. Найчастіше таке відчуття виникає через нерівність між заможними і незаможними, коли багатші українці мають більше шансів уникнути мобілізації.  Серед інших форм несправедливості респонденти називали непропорційну орієнтацію працівників ТЦК на сільську місцевість, непритягнення їх до відповідальності за «бусифікацію» чоловіків, мобілізацію людей з проблемами зі здоров’ям або інвалідністю та відправлення на фронт військовозобов’язаних без урахування їхніх навичок. Директор Харківського інституту соціологічних досліджень, соціолог Денис Кобзін стверджує, що ця ситуація не є унікальною. Приміром, більшість сучасних президентів США не служили, хоча підлягали призову під час війни у В’єтнамі. «З’ясувалося, що у них у всіх є певні діагнози, які дозволили їм не служити, але вони дозволили їм потім спокійно жити і виконувати свої функції»,  — зазначає Кобзін.  І в США, і у Великій Британії виникали проблеми з мобілізацією під час великих війн у ХХ столітті. Вже тоді діяли різні схеми, щоб уникнути призову. Серед них — наявність дітей, освіта та хвороби. Щоб залучати більше людей до армії, треба з ними правильно комунікувати про це, каже соціолог.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Денисом Кобзіним про те, хто може вплинути на мобілізацію, чи розколює тема мобілізації українське суспільство,  якою є армія цивільних та необхідність готуватися до майбутньої війни з Росією, що може призвести до часткової мілітаризації України.

11 вересня 1973 року є поворотним моментом для історії Чилі. До влади в країні прийшли військові на чолі з генералом Августом Піночетом, а тодішній президент країни Сальвадор Альєнде покінчив життя самогубством. Протягом 17 років диктатури тисячі чилійців були піддані переслідуванням, їх висилали з країни, позбавляли волі, катували, вбивали та вони зникали без вісти. Спеціально створенні "Комісії Правди та Примирення", які працювали в різний час після завершення правління Піночета та його арешту,  назвали приблизну кількість жертв диктатури. Понад три тисячі людей були вбиті та зникли без вісти, 38 тисяч пройшли через численні катівні. На чолі кількох комісій була Марія Луїза Сепулведа, якій довелося вислухати тисячі історій вцілілих або родичів загиблих та зниклих безвісти. Вона стала однією з співзасновниць Музею пам’яті та прав людини. Простору будівлю на кілька тисяч квадратних метрів відкрили у богемному районі Сантьяго Юнгай у 2010 році.  Сепулведа впевнена, що для створення подібних музеїв важливо поважати гідність вцілілих та жертв. Для цих людей завжди складно зіткнутися з їхньою власною історією і ніколи не можна прорахувати що саме може стати тригером для них під час експозицій. «Цей простір пам'яті, на мою думку, повинен бути простором для компромісу і для розуміння того що саме сталося і що це не може повторитися», — каже співзасновниця Музею пам’яті та прав людини у Чилі.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Сепулведою про ті історії, які вона почула під час роботи Комісій правди і примирення, чому в Чилі не має досі консенсусу щодо постаті Піночета, як правильно організувати музеї пам’яті та як говорити із вцілілими та родичами жертв, щоб не перетворювати подібні простори на кладовища.

Публікація стала можливою за підтримки USAID - US Agency for International Development у рамках програми «Права людини в дії», яку реалізує Українська Гельсінська спілка з прав людини - УГСПЛ.

Френсіс Фукуяма — американський політолог і філософ, директор Центру сприяння розвитку демократії та верховенства права Стенфордського університету. Саме в Україні він бачить найбільший потенціал серед пострадянських країн зробити перехід від комунізму до справжньої демократії. Хоча після розпаду СРСР він робив подібну ставку на Росію. Однак та повернула у протилежний бік і нині входить до світового альянсу авторитарних країн. За оцінками Фукуями, у найближчому майбутньому врегулювати російсько-українську війну шляхом перемовин є неможливим. Ще рік тому американський політолог наполягав на дозволі Україні бити іноземною зброєю вглиб території Росії. «Якщо ви не зможете завдати удару по цілях в Росії, відтіснити їхні військово-повітряні сили, а також завдати їм набагато більше збитків та витрат, то вони ніколи не здадуться», — каже Фукуяма. Попри великі втрати солдатів та техніки росіяни вчаться на своїх помилках у цій війні. Якщо так станеться, що Москва перемагатиме Київ, то це розв’яже руки іншим авторитарним країнам і вони будуть далі впроваджувати диктатуру, репресії та захоплювати чужі території.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Фукуямою про вразливі місця Росії, про корейський варіант перемир’я та роль НАТО в цьому, приклади для України для відбудови, боротьбу з поляризацією суспільства та на чому тримається альянс авторитарних країн.

Francis Fukuyama is an American political scientist and philosopher, director of the Center on Democracy, Development and the Rule of Law at Stanford University. He sees Ukraine as having the greatest potential among post-Soviet countries to transition from communism to genuine democracy. Although after the collapse of the USSR he had similar hopes for Russia, it has since moved in the opposite direction and now joins a global alliance of authoritarian countries. According to Fukuyama's assessments, achieving a resolution to the Russia’s war in Ukraine through negotiations in the near future is impossible. Just a year ago, the American political scientist advocated for Ukraine to be allowed to strike foreign weapons deep into Russian territory. "If you cannot strike at targets inside Russia, push back their military aircraft, and impose significantly greater costs and losses on them, they will never give up," Fukuyama says. Despite significant losses of soldiers and equipment, Russians are learning from their mistakes in this war. If Moscow prevails over Kyiv, it will embolden other authoritarian countries to implement dictatorship, repression, and territorial expansion.

Journalist Nataliya Gumenyuk talks with Fukuyama about Russia's vulnerabilities, the Korean-style armistice, NATO's role in this, examples for Ukraine's reconstruction, combating societal polarization, and the foundation of the alliance of authoritarian countries.

Джейсон Стенлі — американський філософ, який є одним із провідних лівих інтелектуалів у світі. Його цікавлять теми боротьби з фашизмом, авторитаризму, антиколоніальної боротьби, пропаганди та свободи слова. Він впевнений — всі, хто бореться з фашизмом, мають регулярно приїжджати до України та дивитися як українці протистоять фашистській Росії.  Він так і робить. Він є почесним професором Київської школи економіки, час від часу приїздить читати лекції українським студентам. Свою зарплату за викладання в Україні він ділить між фондом «Повернись живим» та підтримкою місцевого громадянського суспільства. Одна з найцікавіших речей для нього — спостерігати за тим, як в країні відбувається процес з’ясування хто такий українець та якою має бути українська ідентичність.  Під ідентичністю він розуміє те, як люди прагнуть організувати своє суспільство та їхнє самоусвідомлення як суспільства. «Якщо ця ( російсько-українська) війна лише за те, чиї народні танці кращі і чиї народні танці переможуть, то нікому це не буде цікаво», — каже Стенлі.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із американським філософом про фашистську та колонізаторську поведінку Росії, здоровий націоналізм, глобальних лівих, провокації українських студентів та як можна пояснити ситуацію в Україні через концепції теоретика руху за громадянські права в США Дюбойса.

Jason Stanley is an American philosopher who is one of the world's leading left-wing intellectuals. His interests include fighting fascism, authoritarianism, anti-colonialism, propaganda, and freedom of speech. He is convinced that everyone fighting fascism should regularly visit Ukraine and see how Ukrainians are resisting fascist Russia. And he does just that. He is an Honorary Professor at the Kyiv School of Economics and comes to give lectures to Ukrainian students from time to time. He divides his salary for teaching in Ukraine between the "Come Back Alive" fund and supporting local civil society.

One of the most interesting things for him is to observe how the process of understanding who is Ukrainian and what Ukrainian identity should be is taking place in the country. By identity, he means the way people strive to organize their society and their self-awareness as a society. "If this (Russian-Ukrainian) war is only about whose folk dances are better and whose folk dances will win, then no one will be interested in it," says Stanley.

Journalist Nataliya Gumenyuk talks to American philosopher about Russia's fascist and colonialist behavior, healthy nationalism, global leftists, Ukrainian student provocations, and how to explain the situation in Ukraine through the concepts of US civil rights movement theorist Du Bois.

Майкл Макфол – професор Стенфордського університету, американський дипломат. П’ять років він працював в адміністрації Барака Обами. Спочатку помічником президента з питань національної безпеки, а потім у 2012-2014 роках послом США в Росії. За збігом обставин у лютому 2014 року він завершив свою роботу послом. День, коли Путін увійшов до Криму, був днем, коли він виїхав з Москви. Майкл Макфол вважає правильними діями США, коли ті протягом багатьох років намагалися взаємодіяти з Росією, щоб та стала цивілізованої  державою і поважала міжнародні правила та закони. «Нашою помилкою була не ця гра. Наша помилка полягала в тому, що ми не застрахували свої ставки на випадок невдачі. Що ми повинні були зробити — так це застрахувати наші ставки. Що ми повинні були зробити — це розширити НАТО так швидко і так далеко, як це було можливо, коли у нас була можливість це зробити в 90-х роках, і Росія тоді нічого не могла вдіяти», — впевнений він.

Один із напрямків його роботи зараз — це зменшити кількість грошей Путіна на ведення війни в Україні. Він є координатором міжнародної групи незалежних експертів, які пропонують різні види санкцій щодо Росії. Часто її називають «групою Єрмака-Макфола». Її роботу він оцінює як чудову. Однак основною проблема є те, що уряди інших країн не прийняли всі їхні ідеї. Якби вони це зробили, то зараз Росія була б у набагато слабшій позиції, переконаний Макфол.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Майклом Макфолом про адміністрацію Джо Байдена та її роботу з Україною, американські вибори, що змінилося в його ставленні до росіян, як санкції зменшують кількість грошей Путіна та чому не чутно голосу Барака Обами зараз.

Michael McFaul is a professor at Stanford University and an American diplomat. For five years, he's been working in the administration of Barack Obama. Initially, as a presidential assistant for national security affairs, and then from 2012 to 2014, as the U.S. Ambassador to Russia. By coincidence, he finished his work as ambassador in February 2014, the day Putin entered Crimea was the day he left Moscow. Michael McFaul believes that the right actions of the United States were when they tried for many years to engage with Russia to become a civilized state and to respect international rules and laws. "Our mistake was not this game. Our mistake was that we did not hedge our bets. What we should have done was to hedge our bets. What we should have done was to expand NATO as quickly and as far as possible when we had the opportunity to do so in the 1990s, and Russia couldn't do anything then," he is convinced.

One of his current areas of work is to reduce Putin's money for waging war in Ukraine. He coordinates an international group of independent experts proposing various sanctions against Russia. It is often called the "Yermak-McFaul group." He evaluates its work as excellent. However, the main problem is that the governments of other countries have not accepted all their ideas. If they had, Russia would now be in a much weaker position, McFaul believes.

Journalist Natalia Gumenyuk talks to Michael McFaul about the Biden administration and its work with Ukraine, American elections, what has changed in his attitude toward Russians, how sanctions reduce Putin's money, and why Barack Obama's voice is not heard now.

Кароліна Аморосо — журналістка-міжнародниця з Аргентини. Вперше в Україну вона приїхала на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Як тільки вона опинилася тут, то усвідомила, що нічого не знає про країну попри свою ретельну підготовку до поїздки. Але навіть тоді вона зрозуміла, що ця війна для українців є екзистенційною, війною за їхню власну ідентичність. У травні 2024 року Аморосо вже вчетверте приїздила до України, спеціально скоротивши для цього свій медовий місяць в Європі. Зокрема, вона робила репортажі з півдня України про життя звичайних людей. Журналістка впевнена, що втоми від життєвих історій з України у міжнародної аудиторії немає, вона присутня тільки у самих ЗМІ. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Аморосо про лицемірство правозахисників у Латинській Америці, романтизацію Куби, чому Папа Римський залишається для неї загадкою, що чекати Україні від президента Аргентини Мілея та як політичне насильство залишилося в минулому її країни.

Публікація стала можливою за підтримки USAID - US Agency for International Development у рамках програми «Права людини в дії», яку реалізує Українська Гельсінська спілка з прав людини - УГСПЛ.

Carolina Amoroso is an Argentine international journalist. She first came to Ukraine at the beginning of Russia's full-scale invasion of Ukraine. As soon as she got here, she realized that she knew nothing about the country despite her thorough preparation for the trip. But even then, she understood that this war for Ukrainians is an existential one, a war for their own identity. In May 2024, Amoroso visited Ukraine for the fourth time, even cutting her honeymoon in Europe short for this purpose. In particular, she reported from the south of Ukraine on the lives of ordinary people. The journalist is sure that there is no fatigue from the stories of life in Ukraine among the international audience, it is present only in the media themselves.

 Journalist Natalia Gumenyuk talks with Amoroso about the hypocrisy of human rights defenders in Latin America, the romanticization of Cuba, why the Pope remains a mystery to her, what to expect from Argentina's President Milei, and how political violence has become a thing of the past in her country.

This publication is made possible by the support of the United States Agency for International Development (USAID) in the framework of the Human Rights in Action Program implemented by Ukrainian Helsinki Human Rights Union.

В кінці травня 2024 року  Міжнародний суд ООН постановив, що Ізраїль має негайно припинити наступ на місто Рафах у Секторі Ґаза. Також Ізраїль має відкрити доступ до Сектору Ґаза та підтримувати відкритими наземні пункти пропуску, зокрема пункт пропуску «Рафах». Ізраїль наполягає, що має право захищати себе від загрози ХАМАС та продовжить військовуоперацію, яку він розпочав у жовтні 2023 року після нападу бойовиків ХАМАС. Водночас через облогу у Ґазі розпочалася гуманітарна катастрофа. Рок-музикант Раджі ель Джару ще на початку наступу ізраїльських військ переїхав разом із своєю родиною з міста Ґаза на південь сектору. Протягом всього цього часу він намагається вижити там та планує розпочати краудфандингову кампанію зі збору коштів, щоб залишити Сектор Ґаза. За його словами, посередники просять близько 5 тисяч доларів за вивіз однієї людини звідти. Журналіст з Ґази Ахмед Альнаук вже кілька років проживає у Великій Британії і веде платформу з історіями палестинців під назвою «Ми не числа». В кінці жовтня 2023 року через ізраїльський авіаудар по будинку його родини загинули понад 20 членів його сім’ї.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Раджі ель Джару та Ахмедом Альнауком про те, як виживають цивільні зараз у Ґазі, про їхнє ставлення до ХАМАС після 7 жовтня, про музику, яка може донести історії палестинців, та їхню любов до Ґази.

At the end of May 2024, the UN International Court ruled that Israel must immediately cease its advance on the city of Rafah in the Gaza Strip. Israel must also open access to the Gaza Strip and keep ground crossing points open, including the Rafah crossing point. Israel insists that it has the right to defend itself against the threat of Hamas and will continue the military operation it began in October 2023 after Hamas militants attacked. Meanwhile, a humanitarian catastrophe has unfolded in Gaza due to the siege.

Rock musician Raji el-Jaru moved with his family from Gaza City to the southern part of the Gaza Strip at the beginning of the Israeli military advance. Throughout this time, he has been trying to survive there and plans to start a crowdfunding campaign to raise money to leave the Gaza Strip. According to him, intermediaries are asking for about $5,000 to evacuate one person from there. Gaza journalist Ahmed Alnaouq has been living in Great Britain for several years and runs a platform with stories of Palestinians called "We Are Not Numbers." At the end of October 2023, more than 20 members of his family were killed in an Israeli airstrike on their house.

Journalist Angelina Kariakina speaks with Raji el-Jaru and Ahmed Alnaouq about how civilians are surviving in Gaza now, their attitude towards Hamas after October 7, the music that can convey the stories of Palestinians, and their love for Gaza.

Ярослав Грицак  — український історик, письменник та публіцист. Він впевнений, що кожна молода держава, якою є і Україна, має пройти спокусу авторитаризму. Хоч зараз в країні практично відсутнє політичне життя, але, за оцінками історика, українське суспільство вже шукає собі нового лідера. «Воно не хоче більше Зеленського, але готове терпіти його, поки не скінчиться війна.  Бо воно розуміє, що не можна міняти президента під час війни», — каже Грицак. Кожна влада тяжіє до авторитаризму. Не є виключенням і нинішній президент та його найближче оточення. Але щодо великих шансів на встановлення «зеленого авторитаризму» у історика є великі сумніви. Певні запобіжники такому повороту заклала сама історія України.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ярославом Грицаком про спокусу авторитаризму, чому він не любить говорити про історичну пам’ять, момент розходження траєкторій розвитку Росії та України, нову етнічну домну в середині країни та що може радикально вирішити питання безпеки України.

Ібрагім Олабі — британський адвокат сирійського походження.  Своє майбутнє він пов’язував виключно з комерційним правом. Однак, за словами Олабі, за нього все вирішила доля. У 2011 році розпочалася війна у Сирії. Він відразу перекваліфікувався на вивчення кримінального права та захист прав людини, щоб допомогти сирійцям. Саме цей воєнний конфлікт став для нього справою його життя протягом останніх десяти років. Він майже не відволікався на інші війни у своїй юридичній роботі. Тільки для України він зробив виняток після початку повномасштабного вторгнення Росії на її територію. «Те, що Росія намагається зробити в Україні, вона вже робила в Сирії», — впевнений Олабі, який бачить ту ж саму стратегію ведення війни з боку Кремля. Він очолив юридичну команду ініціативи з документування воєнних злочинів The Reckoning Project. В квітні 2024 року команда проєкту та свідок з України подали кримінальний позов щодо тортур з боку росіян до Федерального Суду Аргентини.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Ібрагімом Олабі про вибір Аргентини для подачі позову, про однакову «методичку» ведення війни Росією, як сирійці намагаються добитися справедливості та як ускладнити життя воєнним злочинцям.

Ibrahim Olabi is a British lawyer of Syrian origin. He had always intended to pursue a career in commercial law. However, as Olabi says, fate had other plans. The war in Syria broke out in 2011. He immediately switched gears to studying criminal law and human rights advocacy in order to help Syrians. This particular conflict has become his life's work for the past decade. In his legal work, he has almost exclusively focused on this war. He has only made an exception for Ukraine since the start of Russia's full-scale invasion. "What Russia is trying to do in Ukraine, it has already done in Syria," Olabi is convinced, seeing the same warfighting strategy on the part of the Kremlin. He heads the legal team of the war crimes documentation initiative The Reckoning Project. In April 2024, the project team and a witness from Ukraine filed a criminal complaint for torture by the Russians with the Federal Court of Argentina.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Ibrahim Olabi about the choice of Argentina as the venue for the lawsuit, about Russia's identical "playbook" for waging war, how Syrians are trying to achieve justice, and how to make life difficult for war criminals.

Ольга Онух —  британська науковиця, дослідниця та професорка порівняльної та української політології Манчестерського університету. В травні 2024 року виходить українською мовою книжка «Ефект Зеленського», яку вона написала у співавторстві з  американським дослідником Генрі Гейлом. Зокрема, автори проаналізували промови президента Володимира Зеленського, номери «95 кварталу» та навіть серіал «Слуга Народу». В книжці є частина, присвячена нинішньому президенту України, але це не ключова річ, зазначає авторка Ольга Онух. Насамперед вони досліджували сучасну громадянську українську ідентичність так званого покоління незалежності. Саме вона сформувала не тільки Зеленського, але й інших українців.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ольгою Онух про ефект Зеленського, найважливішу ідентичність українців з 90-х років та чого не зрозуміли про українців Путін, декотрі галичани та більшість світу.  

Деніз Дрессер — політична аналітикиня, публіцистка та професорка з Мексики, яка є дуже відомою у своїй країні. Нинішній президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор понад 100 разів атакував її у своїх щоденних ранкових промовах за її критику дій влади. Він також залишився дуже розчарованим її візитом у 2023 році до України. Дрессер каже, що багато латиноамериканських президентів грають у геополітичні ігри або намагаються з’ясувати, що вони можуть отримати від підтримки України чи збереження нібито нейтралітету. Проте латиноамериканські суспільства не є проросійськими, незважаючи на російську пропаганду та збільшення кількості російських дипломатів в цих країнах. На її думку, якщо Мексика, де зараз можна спостерігати демократичний відкат,  повернеться до авторитаризму, то чи не найбільшим геостратегічним бенефіціаром цього стане Росія. «Це в їхніх інтересах бачити більш авторитарну Мексику, яка б уособлювало собою наркодержаву з великою кількістю злочинців. Це змусило б американців мати справу з ще одним відкритим фронтом і ще одним міжнародним конфліктом і конфліктом вже на їхніх кордонах», — каже gрофесорка.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Деніз Дрессер про збільшення російського впливу в Мексиці, ставлення до України, насильство з боку наркокартелів, як Мексика перетворилася на політичну піньяту в американській політиці та про особисту стратегію трьох «А», яка допомагає їй по життю.

Denise Dresser is a renowned Mexican political analyst, columnist and academic. She has been the target of over 100 attacks by Mexico's current president, Andrés Manuel López Obrador, in his daily morning speeches for her criticism of the government's actions. He was also deeply disappointed by her visit to Ukraine in 2023. Dresser observes that many Latin American presidents are playing geopolitical games or trying to figure out what they can gain from supporting Ukraine or maintaining a perceived neutrality. However, Latin American societies are not pro-Russian, despite Russian propaganda and the increasing number of Russian diplomats in these countries. In her view, if Mexico, which is currently experiencing a democratic backsliding, were to return to authoritarianism, the biggest geopolitical beneficiary would be Russia. "It is in their interest to see a more authoritarian Mexico that embodies a narco-state with a large number of criminals. This would force the Americans to deal with another open front and another international conflict, and one on their borders," the academic says.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Denise Dresser about the increase of Russian influence in Mexico, attitudes towards Ukraine, drug cartel violence, how Mexico has become a political piñata in American politics, and her personal "3 A's" strategy that guides her through life.

Адам Міхнік — польський журналіст, дисидент та один із лідерів руху «Солідарність». У 77 років він продовжує працювати на посаді головного редактора польського видання «Gazeta Wyborcza». Протягом багатьох років він називав себе антирадянським русофілом. Після початку війни Росії в Україні Міхнік заявив, що перетворився на антипутінського русофіла. Дисидент стверджує, що не кожен росіянин є солдатом Путіна, але кожен з них нестиме певну моральну відповідальність за війну в Україні. На його думку, ненависть російських емігрантів до Путіна є потенціалом для розмови про майбутнє. «З іншого боку, я розумію тих українців, які кажуть, що «хороший росіянин — це мертвий росіянин». Я не погоджуюся з ними, але я розумію їх», — каже Адам Міхнік.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із ним про україно-польські відносини та польський підйом за рахунок українців, російську опозицію та відповідальність націй за війну, про Путіна як прокляття та заповіт батька Міхніка завжди захищати Україну.

«Драма зниклих безвісти полягає в тому, що ніхто не бачив їхньої смерті», — каже письменниця,журналістка та політикиня з Аргентини Норма Морандіні. Під час правління військової диктатури її 20-річних брата Нестора та сестру Крістіну викрали у Буенос-Айресі у 1977 році. Норма відразу покинула Аргентину. Вона повернулася на батьківщину тільки у середині 80-х років. Вже як журналістка вона писала матеріали з відомого судового процесу над військовою хунтою. На судових засіданнях під час свідчень про тортури та вбивства вона ніколи не уявляла на місці закатованих своїх брата та сестру. Таким був захисний механізм її психіки. Набагато пізніше вона дізналася, що її рідні потрапили до ESMA — таємної в’язниці для тортур у будівлі колишньої школи механіків військово-морського флоту Аргентини. Їх закатованих відправили у так звані «польоти смерті» — їх тіла скинули з літака в море. Своїй матері Норма не розповіла про долю викрадених брата та сестри. Однак виявилося, що .її матір про це знала, але вона теж не розповідала рідним про це.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Морандіні про мовчання любові, її власний шлях зцілення, про політизацію пам’яті про події під час правління військової хунти, феномен пам’яті та що може стати більш важливим за вирок суду у справах зниклих безвісти.

Музей воєнного дитинства зібрав понад 400 свідчень про життя дітей під час війни в Україні. Ідея відкриття подібного музею належить жителю Сараєва Ясмінку Халиловичу, який малою дитиною пережив облогу столиці Боснії та Герцеговини під час війни на Балканах у 90-х роках. Спочатку він та його команда зосередилася на зборі історій та експонатів про воєнне дитинство своїх співгромадян. Потім вони розширилися і в їхньому архіві зібрано оповіді та речі з понад 20 війн з різних країн світу. Перші свідчення українських дітей зібрали у 2018 році. За два роки в Києві з’явився офіс з окремою командою дослідників. Поки власного приміщення для постійної експозиції музей немає. Про виставки своїх експонатів вони домовляються із іншими закладами, розповідає директорка музею воєнного дитинства, історикиня Світлана Осіпчук.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Світланою Осіпчук про вплив війни на українських дітей, її нормалізацію в їхньому житті, про Голокост, фільми про Бучу та що відбувається з історичною пам’яттю українців.

Після захоплення влади військові керували Аргентиною протягом семи років до 1983-ого. Вони влаштували кровавий терор і за цей час близько 30 тисяч аргентинців були вбиті або пропали безвісті. Багатьох катували, для частини з них влаштовували так звані «польоти смерті» — їх скидали  з літаків в Атлантичний океан. Дітей жертв викрадали та передавали на виховання іншим людям. В 1984 році з’явився звіт під назвою "Nunca Más" («Ніколи знову») із свідченнями про злочини військової хунти. Вже у квітні 1985 в Аргентині розпочався безпрецедентний судовий процес над колишньою військовою верхівкою країни. У залі суду виступили понад 800 свідків, серед суддів був Рікардо Хіл Лаведра.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Хілем Лаведрою про сам процес, що потрібно було йому для винесення вироку військовій хунті, чи визнали свою провину військові та про його нічні жахіття після свідчень жертв.

Марсі Шор викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона ще з підліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська мати середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.

Ця розмова англійською з Марсі Шор, яка викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона з підліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська матір середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.

Докторантка Бірмінгемського університету Ярослава Барб’єрі вивчає механізми підриву українського суверенітету з боку Росії. З 2014 року найбільше зусиль держава-агресор вкладала саме у мілітаризацію та індоктринацію дітей на окупованих частинах Донбасу та в Криму. Через програми патріотичного виховання, «Юнармію», зустрічі із російськими солдатами, ветеранами та членами ЧВК «Вагнер» вони намагаються нав’язати їм російські цінності. А саме те, що найвищою формою буття для людини є жертвування собою заради інтересів держави. Тим самим Росія відкрито краде українських дітей для потреб своєї імперії.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ярославою Барб’єрі про різницю цінностей українців та росіян, про парадокс реінтеграції окупованих територій Кремлем, ріст насилля з боку загарбників через опір Півдня та чого навчилася вона від своєї бабусі, поетки Ліни Костенко.

Тімоті Ґартон Еш — британський історик, журналіст та письменник. Його називають одним з найкращих дослідників історії сучасної Європи та її трансформації за останні сорок років. У травні українською виходить його остання книжка «Батьківщини: особиста історія Європи». Він каже, що після падіння Берлінського муру у 1989 протягом наступних кількох років європейці здобули свободу доволі мирно і відносно легко. «Люди почали самі себе обманювати, що свобода — це процес, який відбувається автоматично. Але свобода — це не процес, це завжди боротьба», — впевнений Ґартон Еш.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із істориком про волю, чому мирна Європа не є нормою з історичної перспективи, міф про непереможність Росії, різні погляди на завершення війни в Україні та навіщо Ґартон Еш встановив на телефон додаток про повітряні тривоги в Україні.

Ця розмова англійською з Тімоті Ґартоном Ешем — британським істориком, журналістом та письменником. Йогомназивають одним з найкращих дослідників історії сучасної Європи та їїтрансформації за останні сорок років. У травні українською виходить його останнямкнижка «Батьківщини: особиста історія Європи». Він каже, що після падіння Берлінського муру у 1989 протягом наступних кількох років європейці здобули свободу доволі мирно і відносно легко. «Люди почали самі себе обманювати, що свобода — це процес, який відбувається автоматично. Але свобода — це не процес, це завжди боротьба», — впевнений Ґартон Еш.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із істориком про волю, чому мирна Європа не є нормою з історичної перспективи, міф про непереможність Росії, різні погляди на завершення війни в Україні та навіщо Ґартон Еш встановив на телефон додаток про повітряні тривоги в Україні.

Професор Рорі Фіннін ще у 2008 році започаткував програму Українських студії у Кембриджському університеті. Сам Фіннін – літературознавець, досліджує взаємодію культури та національної ідентичності в Україні. Особливу увагу він приділяє Криму та кримськотатарській літературі.  Рорі Фіннін каже, що через розгляд історії півострову крізь російську призму західні науковці раніше не хотіли слухати про неї як про історію самого Криму, кримських татар та українців. «Зараз вони змінилися і хотіли б почути таку історію, але вже запізно», — каже професор. Крим є продовженням материкової України, впевнений дослідник. Науковець попереджав аналітиків та іноземних політиків, що Росія не може забрати півостров без півдня України і не зупиниться на ньому.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Фінніним про Шевченка як сучасного письменника, як західні науковці залишаються у просторі лебединих озер, про переселенський колоніалізм та чому Крим ніколи не був подарунком Хрущова Україні.

Есеїстка, видавчиня, перекладачка та дослідниця мистецтва Катерина Міщенко з початку повномасштабного вторгнення живе у Німеччині. Вона каже, що історія України та Німеччини спільна. Німцям добре відомі різні географічні точки в Україні. Наприклад, Бахмут, про який вони знають з історії Другої світової війни і щоденників їхніх дідів та прадідів, які на початку 40-х років окуповували тогочасний радянський Артемівськ. «Німецьке «Never again» і німецький антифашистський порядок денний сьогодні має працювати в Україні в тому сенсі, що Німеччина має допомагати Україні у боротьбі з Росією, яка і стала фашистською державою», — впевнена Міщенко.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Катериною Міщенко про сентимент Німеччини до Росії, що питають німці про Україну, чому «спротив» краще слово, ніж «війна», про прагматичну єдність та як себе переосмислює сучасна Європа.

Отримання Нобелевської премії миру у 2022 року для Центру громадянських свобод перетворилося на додаткову роботу, каже його голова Олександра Матвійчук. Відрядження, зустрічі, конференції, під час яких вона намагалася доводити зокрема  бізнесу, який залишився в Росії, що допомога людиноненависницькому режиму нікого врятувати не може. Матвійчук також каже, що сучасний політичний клас, в тому числі і демократи, хворий на цинізм. «Цей цинізм і те що, вони називають realpolitic, не спрацювало у минулому столітті, не попередило Другу світову війну і не спрацює зараз, — впевнена вона. — Втомитися від російської війни в Україні може можна в Берліні чи Вашингтоні,  але в Україні, якщо ти втомишся, тебе вб’ють».

Наталя Гуменюк та Ангеліна Карякіна говорять з Олександрою Матвійчук про внутрішні розлами в українському суспільстві, від чого залежить перемога у війні та чому концентруватися на власному болю егоїстично.

Ребекка Гармс пройшла шлях від режисерки-документалістки, активістки антиядерного та антивоєнного руху до депутатки Європарламенту від німецької партії “Союз 90/Партія Зелених”. Вже політиком Гармс зрозуміла, що виключно мирне вирішення воєнних конфліктів часом не спрацьовує. На зміну її позиції вплинула війна в колишній Югославії. Остаточно в цьому її переконала російська агресія в Грузії та Україні, де перемовини давали Кремлю тільки час на захоплення нових територій. За часів свого депутатства в Брюсселі вона підтримувала Україну під час обох Майданів у 2004 та 2014 роках. За проукраїнську позицію восени 2014 року Росія об’явила Гармс у себе персоною нон грата. Зараз Ребекка не при владі, але й надалі підтримує Україну. При цьому вона критикує німецьку політику щодо Росії. Ребекка Гармс впевнена, що німці своєю дипломатією дали час Росії для підготовки великої війни в Україні.

Наталя Гуменюк говорить із нею про частку Німеччини в російських успіхах у війні, помилку Меркель, про зміни своїх поглядів та переконань після початку політичної кар’єри та шлях України до ЄС.

Це розмова англійською з Ребеккою Гармс. Вона пройшла шлях від режисерки-документалістки, активістки антиядерного та антивоєнного руху до депутатки Європарламенту від німецької партії “Союз 90/Партія Зелених”. Вже політиком Гармс зрозуміла, що виключно мирне вирішення воєнних конфліктів часом не спрацьовує. На зміну її позиції вплинула війна в колишній Югославії. Остаточно в цьому її переконала російська агресія в Грузії та Україні, де перемовини давали Кремлю тільки час на захоплення нових територій. За часів свого депутатства в Брюсселі вона підтримувала Україну під час обох Майданів у 2004 та 2014 роках. За проукраїнську позицію восени 2014 року Росія об’явила Гармс у себе персоною нон грата. Зараз Ребекка не при владі, але й надалі всіляко підтримує Україну. При цьому вона критикує німецьку політику щодо Росії. Ребекка Гармс впевнена, що німці своєю дипломатією дали час Росії для підготовки великої війни в Україні.

Наталя Гуменюк говорить із нею про частку Німеччини в російських успіхах у війні, помилку Меркель, про зміни своїх поглядів та переконань після початку політичної кар’єри та шлях України до ЄС.

Королівський адвокат Вейн Джордаш приїхав в Україну у 2015 році та допомагає розслідувати злочини Росії проти України. Юрист-міжнародник з багаторічним досвідом брав участь у кількох міжнародних трибуналах — у Руанді та у Спеціальному суді Сьєрра-Леоне. Там він виступав не на боці обвинувачення. Підзахисних Джордаша звинувачували у скоєнні воєнних злочинів. Декого з його клієнтів виправдали, як одного з мерів міст в Руанді. Інших, приміром, офіцера Обʼєднаного революційного фронту у Сьєрра-Леоне Іссу Сесея після шестирічного розгляду справи визнали винним. Його засудили до 52 років ув’язнення. Після кількох десятків років роботи у сфері міжнародного гуманітарного права Вейн Джордаш скептично ставиться до міжнародних трибуналів. Він каже, що вони дають набагато менше справедливості, ніж обіцяють.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джордашем про геноцид нації в Україні, розчарування у Міжнародному кримінальному суді, основну лінію захисту воєнних злочинців та ідею справедливості як процесу.  

Це розмова англійською із королівським адвокатом Вейном Джордашем, який приїхав в Україну у 2015 році та допомагає розслідувати злочини Росії проти України. Юрист-міжнародник з багаторічним досвідом брав участь у кількох міжнародних трибуналах — у Руанді та у Спеціальному суді Сьєрра-Леоне. Там він виступав не на боці обвинувачення. Підзахисних Джордаша звинувачували у скоєнні воєнних злочинів. Декого з його клієнтів виправдали, як одного з мерів міст в Руанді. Інших, приміром, офіцера Обʼєднаного революційного фронту у Сьєрра-Леоне Іссу Сесея після шестирічного розгляду справи визнали винним. Його засудили до 52 років ув’язнення. Після кількох десятків років роботи у сфері міжнародного гуманітарного права Вейн Джордаш скептично ставиться до міжнародних трибуналів. Він каже, що вони дають набагато менше справедливості, ніж обіцяють.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джордашем про геноцид нації в Україні, розчарування у Міжнародному кримінальному суді, основну лінію захисту воєнних злочинців та ідею справедливості як процесу.

Костянтин Акінша — мистецтвознавець, куратор виставок та дослідник історії підробок. Зокрема, він займався питаннями реституції, повернення художніх цінностей жертвам Голокосту, а також втраченої культурної спадщини. За кілька тижнів до початку повномасштабного вторгнення він писав про небезпеку пам’ятникам архітектури та українським музеям. Акінша закликав до негайної евакуації художніх цінностей. Він  став співорганізатором виставки українського модернізму 1900-1930-х років. Восени 2022 року близько 70 робіт українських авангардистів перевозили під ракетними обстрілами, щоб показати їх у Європі та зберегти їх. Виставка «В епіцентрі бурі: український модернізм, 1900–1930»  отримала понад мільйон згадок у світових медіа.  

Наталя Гуменюк говорить із Костянтином Акіншою про відкриття Європою українського модернізму, культурну експансію Росії на окупованих територіях, пам’ятники Пушкіну як маркери російської присутності та боротьбу з російською інструменталізацією культури.

Британський письменник та журналіст Пітер Померанцев досліджує пропаганду та дезінформацію протягом кількох десятків років. Він стверджує, що авторитарна пропаганда дає людям відчуття, що вони — частина чогось великого та сильного та можуть принижувати інших. В цьому випадку взагалі не йдеться про правду чи неправду. Пропаганда починається з глибинного розуміння аудиторії та її емоційних потреб та як ними можна маніпулювати.

В березні 2024 року виходить нова книжка Померанцева про британського журналіста та пропагандиста Сефтона Делмера. Він працював із німецькою пропагандою під час Другої світової війни через запуск десятків радіостанцій з величезним охопленням і популярністю в Німеччині. Ангеліна Карякіна говорить із Пітером Померанцевим про те, як працювали ті радіостанції, які уроки Сефтона Делмера може використати Україна у війні з Росією та про змагання хто краще зрозуміє аудиторію.

У пошуку відповіді на питання «хто ми» Україна значно попереду монголів. Про це каже медіадіяч та лідер громадської думки із Монголії Цогтбілгуундарі Хішигбат. Приміром, в країні, яка була сателітом СРСР, залишається багато міст, сіл та провінцій, названих  іменами монгольських радянських лідерів. В столиці, в Улан-Баторі досі один із районів називається «Жуков» на честь радянського генерала. За часів впливу СРСР Монголія втрачала свою історію та самоідентичність. Навіть називати вголос ім’я хана Монгольської імперії Чингісхана забороняли. Зараз країна намагається повернути своє минуле та розвіювати міфи.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Цогтбілгуундарі про сучасний вплив Росії та Китаю на Монголію, тамтешнє сприйняття російської агресії, як згадував президент Зеленський своє дитинство у Монголії та світові міфи стосовно кочівної цивілізації.

У пошуку відповіді на питання «хто ми» Україна значно попереду монголів. Про це каже медіадіяч та лідер громадської думки із Монголії Цогтбілгуундарі Хішигбат. Приміром, в країні, яка була сателітом СРСР, залишається багато міст, сіл та провінцій, названих  іменами монгольських радянських лідерів. В столиці, в Улан-Баторі досі один із районів називається «Жуков» на честь радянського генерала. За часів впливу СРСР Монголія втрачала свою історії та самоідентичність. Навіть називати вголос ім’я хана монгольської імперії Чингісхана забороняли. Зараз країна намагається повернути своє минуле та розвіювати.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Цогтбілгуундарі про сучасний вплив Росії та Китаю на Монголію, тамтешнє сприйняття російської агресії, як згадував президент Зеленський своє дитинство у Монголії та світові міфи стосовно кочівної цивілізації.

У вересні 2023 року в столиці Болгарії Софії відбулася прем’єра вистави «Гаага». П’єсу про дівчинку-сироту з Маріуполя, яка уявляє трибунал над Путіним, написала драматургиня-документалістка, українка за походженням Саша Денісова. В Національному театрі Болгарії її поставив режисер Галін Стоєв. Протягом багатьох років він працює за кордоном і зараз є художнім керівником Національного театру в Тулузі (Франція). Коли він побачив виставу у Польщі, то відразу вирішив, що він обов’язково повинен поставити її в його рідній Болгарії. Частина населення країни досі перебуває під впливом російської пропаганди та підтримує Путіна.

На прем’єру вистави прийшов уряд Болгарії, у залі на 850 місць був аншлаг, а організатори боялися провокацій від проросійських партій. Актор, який грав роль секретаря Радбезу РФ Миколи Патрушева, відмовився від своєї участі перед прем’єрою. Йому здавалося, що за ним слідкують і він боявся, що його отруять «Новічком». Попри все вистава у Софії далі йде з повними залами.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить з режисером Галіном Стоєвим про вплив на постановку конфлікту з його батьками щодо війни в Україні, як «Гаага» змінила акторів Національного театру Болгарії, про відповідальність «колективного Путіна», як поєднати комічне та трагічне у виставі і чому Стоєв зараз не читає російську літературу.

У вересні 2023 року в столиці Болгарії Софії відбулася прем’єра вистави «Гаага». П’єсу про дівчинку-сироту з Маріуполя, яка уявляє трибунал над Путіним, написала драматургиня-документалістка, українка за походженням Саша Денісова. В Національному театрі Болгарії її поставив режисер Галін Стоєв. Протягом багатьох років він працює за кордоном і зараз є художнім керівником Національного театру в Тулузі (Франція). Коли він побачив виставу у Польщі, то відразу вирішив, що він обов’язково повинен поставити її в його рідній Болгарії. Частина населення країни досі перебуває під впливом російської пропаганди та підтримує Путіна.

На прем’єру вистави прийшов уряд Болгарії, у залі на 850 місць був аншлаг, а організатори боялися провокацій від проросійських партій. Актор, який грав роль секретаря Радбезу РФ Миколи Патрушева, відмовився від своєї участі перед прем’єрою. Йому здавалося, що за ним слідкують і він боявся, що його отруять «Новічком». Попри все вистава у Софії далі йде з повними залами.

Ведуча Наталя Гуменюк говорить з режисером Галіном Стоєвим про вплив на постановку конфлікту з його батьками щодо війни в Україні, як «Гаага» змінила акторів Національного театру Болгарії, про відповідальність «колективного Путіна», як поєднати комічне та трагічне у виставі і чому Стоєв зараз не читає російську літературу.

Це розмова англійською із американською журналісткою та письменницею Джанін ді Джованні, яка працювала на війнах протягом 30 років. Вона писала репортажі із Сараєва та Грозного в облозі, Руанди, Сирії, Іраку, Афганістану, Сьєрра-Леоне, Південного Судану. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну ді Джованні разом із дослідником Пітером Померанцевим та журналісткою Наталею Гуменюк заснувала The Reckoning Project. Це проєкт з документування воєнних злочинів, які вчинила російська регулярна армія. Джанін є свідком зокрема і кількох війн Путіна  — в Чечні, Сирії та Україні. Вона стверджує, що російський диктатор завжди воює виключно проти цивільних, тому розмовляти з ним про мораль неможливо.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із ді Джованні про «методичку» Путіна, як можна запобігти збройним конфліктам, про справедливість як можливість загоїти рани свідкам воєнних злочинів та Україну як стіну для захисту демократії у світі.

Американська журналістка та письменниця Джанін ді Джованні працювала на війнах протягом 30 років. Вона писала репортажі із Сараєва та Грозного в облозі, Руанди, Сирії, Іраку, Афганістану, Сьєрра-Леоне, Південного Судану. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну ді Джованні разом із дослідником Пітером Померанцевим та журналісткою Наталею Гуменюк заснувала The Reckoning Project. Це проєкт з документування воєнних злочинів, які вчинила російська регулярна армія. Джанін є свідком зокрема і кількох війн Путіна  — в Чечні, в Сирії та Україні. Вона стверджує, що російський диктатор завжди воює виключно проти цивільних, тому розмовляти з ним про мораль неможливо.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із ді Джованні про «методичку» Путіна, як можна запобігти збройним конфліктам, про справедливість як можливість загоїти рани свідкам воєнних злочинів та Україну як стіну для захисту демократії у світі.