Перспектива
Перспекти́ва (фр. perspective, від лат. perspicio — ясно бачу) — система зображення об'ємних тіл на площині або якій-небудь іншій поверхні, яка враховує їх просторову структуру й віддаленість окремих їх частин від спостерігача.
Виникнення поняття про перспективу пов'язане з розвитком оптики і різних видів мистецтва, в першу чергу живопису. Художники первісного світу та стародавнього Сходу, винайшли ряд способів для характеристики взаємного розташування предметів (ярусна композиція, контрастне поєднання фронтальних і профільних видів тощо), підкорили їх не єдиною співвіднесеною з глядачем шкалою, а умовно-символічною схемою. Тяжіння до уніфікації простору за допомогою перспективи з'явилось в мистецтві Давньої Греції (з 6 ст. до н. е.). Вперше правила перспективи згадує у своєму трактаті «Оптика» давньогрецький математик Евклід у 3 ст. до н. е., а римський архітектор Вітрувій відносить практичне її застосування в театральній декорації до часу Есхіла (6–5 ст. до н. е.); він же пише про незбережені трактати Анаксагора і Демокріта про перспективу. Про античний перспективний живопис можна судити, наприклад, з фресок «2-го помпейського стилю» (близько 80 до н. е. — близько 30 н. е.) з побудовами, вельми близькими до центрально-перспективних (тобто, тих що мають один центр проекції), поряд з цим в античності широко використовували систему, що передбачає кілька точок сходу, розташованих на одній вертикальній осі (так звана риб'яча кістка).
У пізньоантичному й середньовічному мистецтві інтерес до систематичної розробки проблем перспективи в цілому зникає, але нерідко застосовується спосіб так званої зворотної перспективи, який полягає в збільшенні окремих предметів у міру їхнього віддалення й синтетично поєднує кілька точок зору. Послідовна, математично обґрунтувана система перспективи, розрахована на фіксовану, «антропоцентричну» точку зору, складається в період італійського кватроченто (Філіппо Брунеллескі, Леон Батіста Альберті, Мазаччо, П'єро делла Франческа, Паоло Уччелло); значний внесок в емпіричну і наукову розробку перспективи внесли також північноєвропейські майстри (брати Губерт та Ян ван Ейк, Альбрехт Дюрер). Леонардо да Вінчі обґрунтував принципи повітряної перспективи (тобто досліджував вплив повітря на чіткість обрисів предметів, а також на їх колір залежно від відстані). Попри те, що в наступні епохи конкретний зв'язок між науковою теорією і художньою практикою перспективи втрачається (якщо не вважати майстрів перспективного малярства, а вчення про перспективу в цілому стає частиною нарисної геометрії (в цьому відношенні особливо важливі праці французьких математиків Жерара Дезарга (17 ст.) та Гаспара Монжа (18 ст.)), перспективна структура залишається органічною частиною мальовничого або скульптурно-рельєфного образу у майстрів, які тяжіють до об'єктивної, науково обґрунтованої передачі реального просторового середовища.
Мистецтво Сходу не знало оптико-математичного обґрунтування проблем перспективи, хоча й породило ряд емпіричних систем; як, наприклад, типову для живопису Китаю і Японії паралельну перспективу, яку умовно можна вважати побудовою з нескінченно віддаленим центром проекції.
Тональна перспектива — поняття техніки живопису та фотографії. Досягається зміною в кольорі і тоні предметів, зміні їх контрастних характеристик у бік зменшення, приглушення при віддаленні вглиб простору. Принципи тональної перспективи першим обґрунтував Леонардо да Вінчі. Ця техніка стала основою у малярстві та фотографії, що отримав назву «тоналізм».
Повітряна перспектива заснована на зоровому сприйнятті система передачі віддалених предметів, що включає в себе пом'якшення обрисів, ослаблене зображення деталей, зменшення яскравості кольору і інші прийоми.
-лінійна перспектива
-купольна
-панорамна
-театральна
- Рынин Н. А. Начертательная геометрия. Перспектива, П., 1918.
- Глаголев Н. А. Начертательная геометрия, 3 изд., М., 1953.
- Барышников А. П. Перспектива, 4 изд., М., 1955.
- Кузнецов Н. С. Начертательная геометрия, М., 1969.
- Panofsky Е. Die Perspektive als «symbolische Form», в кн.: Vorträge der Bibliothek Warburg, 1924—25, Lpz.-B., 1927, S. 258—330; Gioseffi D., Perspectiva artificialis…, [Trieste]; 1957.
- White J. Birth and rebirth of pictorial space, 2 ed., L., 1967.
|
Це незавершена стаття з мистецтва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |