Маламокко
|
Координати 45°22′18″ пн. ш. 12°20′17″ сх. д. / 45.37170000002777215° пн. ш. 12.33830000002777894° сх. д.Координати: 45°22′18″ пн. ш. 12°20′17″ сх. д. / 45.37170000002777215° пн. ш. 12.33830000002777894° сх. д.
|
Маламокко (італ. Malamocco, лат. Metamauco) — історичне поселення на острові Лідо в провінції Венеція, регіон Венето, Італія. Адміністративно входить до муніципалітету Лідо-Пеллестріна, який входить до складу комуни Венеція.
Маламокко — одне з ранніх поселень Венеційської лагуни. Існувало з античності як порт Падуї. До міста можна було легко дістатися з інших важливих центрів, таких як Равенна, Альтіно та Аквілея по Попілієвій дорозі (лат. Via Popilia), побудованій при консулі Публії Попіллії в 132 році до н. е.[1] Чисельність населення та значимість поселення зросла під час великого переселення народів, коли римське населення шукало прихистку на островах Венеційської лагуни від варварських навал на континентальну Італію.
В 742 році четвертий дож Венеційської республіки Теодато Іпато переніс свою резиденцію з Ераклеї в Маламокко.
Мешканці Маламокко виявили значну стійкість під час шестимісячної облоги міста королем Піпіном у ході Франксько-венеційської війни (809—810). Анджело Партичипаціо, що керував обороною Маламокко, був обраний 10-м венеційським дожем і після закінчення війни, в 811 році він ухвалив рішення перенести політичний центр з Маламокко, яке виявилося досить вразливим при атаці з моря, на більш захищений острів Рівоальто (Ріальто) у глибині лагуни.
Меламокко було зруйноване сином Анджело, дожем Джованні I Партичипаціо (829–836), коли він придушив повстання Обелеріо, який повернувся з вигнання і отримав підтримку містян Меламокко. Місто продовжувало бути населеним, але це була тінь колишньої столиці. Цей занепад досяг свого піку, коли в 1108 році монахи перебрались на острів Мурано, в 1109 році монахині монастиря святих Леона і Бассо (S.S. Leone e Basso) перебрались на острів Сан-Серволо, а між 1107 і 1110 роками резиденція єпархії була перенесена в Кіоджу. У 1116 році місто було затоплене в результаті надзвичайно катастрофічної повені[2].
Через рік місто почало відновлюватися на західному узбережжі Лідо (раніше воно розташовувалося на східному, Адріатичному березі)[2]. Це відповідає його сучасному розташуванню.
Важливим для поселення святом є Успіння Пресвятої Богородиці, що відзначається 15 серпня.
- Церква Санта-Марія Ассунта — будівництво XI століття, перебудована в XV—XVI століттях;
- Палац подесту (XV століття).
- Доменіко Монегаріо (? — ?) — 6-й венеційський дож.
- Джон Норвіч. История Венецианской республики. — М.: АСТ, 2009. — 896 с. — ISBN 978-5-17-059469-6.
