Viktoria's Reviews > Шістдесят оповідань

Нікого не здивую, якщо скажу, що це дивовижно відшліфована збірка постмодерністських оповідань. Скажу неправду, коли вдам, що зрозуміла кожне, чи більшість. Проте стовідсотково не виділила б жодне, бо ж це одна із найкращих збірок.
Ти ніби читаєш різних письменників, з абсолютно різними стилями, різноманітним калейдоскопом подій та тем.
Це такий собі діафільм довжиною в тисячі кадрів. Клац, і нова сцена, клац, і ще одна, клац, плівка обірвалась, а тут взагалі хтось вирізав шматок. Іноді смішно, презирливо, саркастично, часом меланхолійно, чи з острахом. Там нас запрошує Бартелмі на прогулянку містом, а потім кидає у вир джазу.
Чудова, чудова збірка
«я голосую за піаніно»👌