Успіння Пресвятої Діви Марії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Успіння Божої Матері
Успіння Божої Матері
Успіння Божої Матері
Ікона Успіння Ель Греко, 16 століття (Успенський собор, Ермуполіс).
Інші назвиПе́рша пречи́ста; церк.-слов. Ѹ҆спе́нїе прест҃ы́ѧ влⷣчцы на́шеѧ бцⷣы и҆ прⷭ҇нод҃вы мр҃і́и; В католицизмі - вознесіння Богородиці
Ким святкуєтьсяПравославна церква
Заснованона честь смерті Діви Марії (І ст.)
Початок14 (27) серпня
Закінчення6 вересня
Дата15 (28) серпня
Святкування28 серпня, на свято Успіння Божої Матері, якщо він випадає на середу або п'ятницю, можна куштувати рибу. В такому випадку розговіння переноситься на наступний день. А ось якщо Успіння випадає на інші дні тижня, то посту немає.
CMNS: Успіння Пресвятої Діви Марії у Вікісховищі
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (червень 2019)
Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (червень 2019)
Успіння Богородиці.

Успі́ння Пресвятої Богородиці або Пе́рша пречи́ста[1] (грец. Κοίμησις Θεοτόκου, Koímēsis Theotokou; лат. Dormitio Mariae; церк.-слов. Ѹ҆спе́нїе прест҃ы́ѧ влⷣчцы на́шеѧ бцⷣы и҆ прⷭ҇нод҃вы мр҃і́и; ) — день закінчення земного життя святої Діви Марії, матері Ісуса Христа. За православною і католицькою[джерело?] традицією називається успінням, що означає смерть, сконання[2][3]. За святим переданням цього дня апостоли зібралися в Єрусалимі для прощання і поховання Богородиці. Відзначається як велике свято в східних християнських церквах — православних як дванадесяте свято і католицьких церквах, а також у вірменській церкві. За григоріанським календарем святкується щорічно 15 серпня, за юліанським — 28 серпня. У римо-католицькій церкві того ж дня святкують урочистість Внебовзяття Діви Марії, події що відбулася відразу після Успіння[4].


Опис

Успіння і Внебовзяння Марії (Італія, 1370)
Успіння Діви Марії (Караваджо, 1606)

Немає історичних даних, як довго Марія ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано.

Про земне життя Діви Марії відомо мало: канонічні Євангелія говорять про неї тільки коли йде мова про Ісуса Христа. Відомо, що Христос під час хресних страждань просив Її усиновити Свого улюбленого учня — св. Іоанна Богослова. Нарешті, Книга Діянь апостольських говорить про Її перебування серед апостолів в свято П'ятидесятниці. Після Пятидесятниці Діва Марія перебувала в Єрусалимі близько 10 років. Подальше життя Діви Марії описане тільки в апокрифічних джерелах, що не увійшли в канон Біблії і не мають догматичного авторитету. Зокрема «Слово святого Івана Богослова про Успіння Пресвятої Богородиці» кін. V — поч. VI ст. що зберігається в Національній бібліотеці Франції.

Першим зі святих отців, хто прямо розглядає питання про кончину Богородиці, був святитель Єпіфаній Кіпрський. Він пише: "Нехай досліджують Писання і не знайдуть відомостей ні про смерть Марії, ні про те, чи померла Вона, ні про те, що не вмерла, ні про те, чи похована  Вона, ні про те, що не похоронена … не кажу, що Вона залишилася безсмертною; але не стверджую і того, що Вона померла. Отже, чи померла Вона і була похована чи, ми не знаємо "[5]. Святитель Єпіфаній Кіпрський пропонував три гіпотези смерті Пресвятої Богородиці: природна смерть, мучеництво і безсмертя, проте жодній він не надав переваги. "Чи померла Свята Діва і була похована: у славі заспокоєння Її, в непорочності смерть, в дівоцтві — вінець; а якщо була убита, як написано: і меч душу прошиє (Лк. 2: 35), і в такому випадку з мучениками слава Її і в блаженстві святе тіло Її, через яке світло засяяло світу. А може бути, Вона залишилася в живих, «бо для Бога нема неможливої жадної речі!» (Лк. 1: 37), тому про смерть Її нікому не було відомо "[5].

Свідоцтва про Успіння Богородиці містяться у преподобного Івана Дамаскіна — в його трьох похвальних словах на Успіння Пресвятої Богородиці[6]. Наприклад, він пише про те, що святу душу Богоматері Сам Ісус Христос приймає на Свої Божественні руки[7], про те, що Пресвята Богородиця покладається до гробу[8], і про те, що Вона «переправляється в небесне святилище за допомогою гробу».

Серед українських святих отців вчення про Успіння Матері Божої зустрічається у святителя Димитрія Ростовського[9], святителя Інокентія Херсонського[10]. Серед росіян відомі 16 виданих слів на Успіння Пресвятої Богородиці святителя Філарета Московського[11], є це вчення і у святителя Ігнатія (Брянчанінова)[12], і у святителя Російської Церкви Закордоном Іоанна (Максимовича)[13] та ін.

Думка про мученицьку смерть Матері Божої святими отцями не сприймається як достовірна подія: наприклад, святитель Амвросій Медіоланський в тлумаченні на Лк. 2: 35 різко відкидає таку позицію: «Ні буква (Біблія), ні передання не вчать нас тому, що Марія відійшла з цього життя внаслідок страждань від тілесних виразок»[14].

Одне з святих передань свідчить про участь Марії у розподілі між апостолами напрямків, куди їм належало відправитися для проповіді. За жеребом Марії випала Іверія (Грузія), з якою Вона згодом опинилася таємничо пов'язана через Іверську ікону Божої Матері. Але ангел вказав Їй інший шлях — на Афон (північний схід Греції), і ця гора стала пізніше світовим центром православного чернецтва, місцем особливого шанування Богоматері «Уділом Богородиці».

Під час гоніння Ірода на ранню Християнську церкву (Діян. 12, 1-3), Пресвята Діва Марія разом з апостолом Іоанном Богословом в 43 році пішла в Ефес (на західному узбережжі Малої Азії), в якому проповідувати Євангеліє випав жереб апостолу Івану Богослову. Молилась і займалась рукоділлям, і відвідувала місця, які стосуються земного життя її Сина. Вона була також на Кіпрі у святого Лазаря Чотириденного який був там єпископом, і на Святій Горі Афонській, про яку, як каже святий Стефан Святогорець, Матір Божа пророчо сказала: «Це місце буде Мені в жереб, даний Мені від Сина і Бога Мого. З малим піклуванням рясно буде їм все на землі даватися, і життя небесне отримають, і не збідніє милість Сина Мого від місця цього довіку. Я буду заступниця місцю цьому і Богу молитимусь за нього»[15][16].

Події останніх днів, перекликаются із найважливішими моментами Її життя. Новим Благовіщенням стає сповіщення архангела Гавриїла про близький відхід в інший світ, а прийняття Марії разом з тілом в «небесну славу» — новим Введенням у Храм. Як колись Марія тримала на руках немовля Ісуса, так тепер її син — Ісус, що спустився з небес до смертного одра, приймає на свої руки душу Марії, яка народилася в нове життя. Такою, у вигляді сповитого немовляти, зображується Її душа на православних іконах свята.

Незабаром настає кульмінація: розлучена з тілом душа Богоматері знову чудесно з ним возз'єднується, і потім воскресле тіло йде в потойбічний світ. Апостоли, які зібралися в Єрусалимі для Її поховання з усіх кінців Всесвіту, розкрили на третій день гробницю для запізненого апостола Фоми. І цей апостол, що колись засумнівався в Воскресінні Христа, тепер сам сповістив товаришам про воскресіння Його Матері: бажаючи поклонитися тілу Марії, він знайшов у печері самі лише похоронні пелени.

Час Успіння Діви Марії невідомий. Вірогідно, що це було до перших гонінь на християн, розв'язаних імператором Нероном в 64 році. Ранньохристиянська традиція вказує на гробниці Діви Марії, Її батьків Іоакима та Анни, а також Йосипа Обручника в Гефсиманському саду, в східній частині Єрусалиму.

Святе передання про тілесне піднесення Богоматері на Небо поділяють християни і Православної[яких?], і Католицької Церков (Внебовзяття). Відсутній у Православ'ї урочистий момент увінчання (коронування) Діви Марії як «Цариці Небесної» Ісусом Христом — улюблений сюжет західного релігійного мистецтва живопису. Успінню Пресвятої Богородиці посвячено багато храмів в Україні, починаючи з ХІ ст. і аж до наших днів, зокрема: Успенський собор Києво-Печерської Лаври, собор Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі-Волинському, Успенський собор в Галичі, Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові, храм Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі, Успенська церква на Руській, Латинський кафедральний собор у Львові, та Успенський собор Почаївської лаври, церква Успіння Пресвятої Богородиці в селі Кам'янобрід.

Символічно, що Успіння — останнє дванадцяте свято православного церковного року (завершується 28 серпня за новим стилем). А першим загальнохристиянським святом Нового церковного року є Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня н. ст.).

Основу свята Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства але в Євангелії про цю подію немає свідчень.

Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі (431 р.). Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося «Свято Марії-Богоматері». В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня «Пам'ять Богородиці», тобто пам'ять її Успіння. У Сирії в п'ятому столітті це свято мало назву «Пам'ять Блаженної».

Аж у шостому столітті свято отримує свою теперішню назву: «Успіння Пресвятої Богородиці». У перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одночасно. Олександрійський патріарх Теодосій (†567) приписав святкувати Успіння 6 січня, а свято її Внебовзяття 9 серпня. Ефіопська Церква і сьогодні 6 січня святкує «Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії», а 9 серпня «Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо». Вірменська церква святкує Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви святкували його 18 серпня.

Історія свята

Достовірні відомості про історію свята Успіння починаються лише з кінця VI століття. Більшість церковних істориків вважають, що свято встановили при візантійському імператорі Маврикії, який правив в 592—602 роки. Він наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він здобув перемогу над персами. Швидше за все, до цього часу Успіння було в Константинополі помісним, тобто не загальноцерковним святом.[3]

Святкування

Православна традиція

28 серпня, на свято Успіння Божої Матері, якщо він випадає на середу або п'ятницю, можна куштувати рибу. В такому випадку розговіння переноситься на наступний день. А ось якщо Успіння випадає на інші дні тижня, то посту немає. У свята Успіння є один день передсвята і 9 днів післясвята. Передсвято - один або кілька днів перед великим святом, в богослужіння якого вже входять молитви, присвячені святу яке ще наступить. Відповідно, післясвято - такі ж дні після свята. Існує особлива Служба поховання Богоматері. Її здійснюють як службу Ранньої Великої Суботи; під час неї читають 17-у кафізму - «Блаженні непорочні». В даний час Чин поховання Богоматері можна побачити в багатьох кафедральних і парафіяльних храмах на другий або третій день свята. Богослужіння починається зі всеношної. На великому хвалу духовенство храму виходить до лежачої посеред храму плащаниці із зображенням Богоматері; кадять її, а потім обносять її навколо храму. Після цього всіх, хто молився помазують єлеєм. І нарешті читаються ектенії (ряд молитовних прохань) і відпуст (благословення молільників на вихід з храму після закінчення богослужіння).

Стихири Успіння в V столітті написав Константинопольський патріарх Анатолій. А в VIII столітті Косьма Маюмський і Іоанн Дамаскін написали два канони цього свята.

Іконографія

Традиційно іконописці зображують Богородицю в центрі ікони. Вона лежить на смертному одрі, кругом неї апостоли, які оплакують її. Трохи позаду Спаситель з душею Богоматері, яка зображується у вигляді сповитого немовляти.[3]

Ікона Феофана Грека

Існує певна аналогія між іконою «Успіння Богородиці» та іконою «Anastasis» — «Воскресіння Христове». Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Пекло, а потім — Воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Пекло вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут «успіння» є пробудженням у Царстві Божому.

У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: «Душі праведних у руці Божій» (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лице Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.

Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах «Успіння» зображають перед труною: єрусалимський першосвященник Афоніуш хоче перекинути труну, де лежить Богородиця руками, але архангел Михаїл без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світових явищ.

Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.

Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський)
  2. ↑ Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.)
  3. ↑ а б в 28 августа 2018: Успение Богородицы. Православный журнал "Фома" (англ.). 25 серпня 2018. Процитовано 17 червня 2019.
  4. ↑ Назви свят літургійного року
  5. ↑ а б Епифаний Кипрский, святитель. Творения. — М., 1882. — Ч. 5. — С. 252.
  6. ↑ Иоанн Дамаскин, преподобный. Творения. Христологические и полемические трактаты. Слова на Богородичные праздники. — М., 1997. — С. 261—299.
  7. ↑ Иоанн Дамаскин, преподобный. Первое похвальное слово на Успение Богородицы // Иоанн Дамаскин, преподобный. Творения. Христологические и полемические трактаты. Слова на Богородичные праздники. — С. 264.
  8. ↑ Иоанн Дамаскин, преподобный. Второе похвальное слово на Успение Богородицы // Там же. С. 283.
  9. ↑ Димитрий Ростовский, святитель. Слово на Успение Пресвятой Владычицы нашей Богородицы // Успение Пресвятой Богородицы. Слова, поучения, проповеди. М., 1999. С. 27–39.
  10. ↑ Иннокентий, архиепископ Херсонский и Таврический. Сочинения. — СПб., 1908. — Т. 2. — С. 34–55.
  11. ↑ Филарет Московский, святитель. Творения. Слова и речи. — М., 2007. — Т. 4, 5.
  12. ↑ Игнатий (Брянчанинов), святитель. Изложение учения Православной Церкви о Божией Матери // Всесвятая. Православное догматическое учение о почитании Божией Матери. М., 2001. С. 77–128.
  13. ↑ Иоанн (Максимович), архиепископ. Православное почитание Божией Матери. Как святая Православная Церковь чтила и чтит Божию Матерь. — Вильмуассон; СПб., 1992. — С. 13–52.
  14. ↑ Скабалланович М. Н. Успение Пресвятой Богородицы. — К., 2004. — С. 13.
  15. ↑ П. Ю. Малков, «Житие Пресвятой Богородицы» (Порфирий (Успенский), еп. История Афона. - СПб., 1892. - Ч. 2. - С. 129—131). Архів оригіналу за 1 лютого 2009. Процитовано 17 червня 2019.
  16. ↑ «Успение Пресвятой Владычицы нашей Богородицы и Приснодевы Марии». «Православный календарь 2007» со ссылкой на «Журнал Московской Патриархии», 1979, №3. pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 20 лютого 2012. Процитовано 27.09.2007. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |datepublished= (довідка)

Джерела

  • Бурій В. М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2009.
  • Скабалланович М. Успение Пресвятой Богородицы. — К., 2004.
  • Рашковский Е. Б. С высоты Востока… — М., 1993. — С. 71—77. (рос.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Успіння Пресвятої Діви Марії


Релігія Це незавершена стаття про релігію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Успіння_Пресвятої_Діви_Марії&oldid=27357729